Термін «дискримінація» став мало не синонімом поняття «порушення права». Та чи завжди порушення права спричинене дискримінацією і як це можливо визначити? Нижче більш детально розберемося у цьому явищі, а також навчимося розпізнавати дискримінацію за певними ознаками та відрізняти її від особистої неприязні. 

Буквально поняття «дискримінація» означає розрізнення. Іншими словами – це нерівне ставлення, спричинене наявністю певної ознаки чи сукупності ознак. 

Дискримінація – це завжди про стереотипи, власні упередження, застарілі уявлення, відсутність інформації про об’єкт дискримінації, ворожість до нового або невідомого. Сюди ж відноситься і стигматизація, навішування ярликів, відсторонення, соціальна ізоляція, осуд. 

Типовою рисою дискримінації є саме пов’язування негативного ставлення з ознакою (ознаками), яка притаманна людині чи певній групі людей та вирізняє їх з-поміж інших людей та груп. Дискримінація є наслідком протиставлення та упередженого відношення до осіб-носіїв захищених ознак, якщо вони через це позбавлені своїх прав. Таке ставлення не дозволяє в повній мірі реалізувати свої свободи. І це неприпустимо не тільки з точки зору права, а й з боку здорової взаємодії між людьми.

В законодавстві України є перелік захищених ознак, за якими дискримінація заборонена: 

• раса, колір шкіри, стать, вік, 
• політичні, релігійні та інші переконання, 
• етнічна приналежність, національність, громадянство, 
• сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, 
• інвалідність, стан здоров’я, 
• сімейний та майновий стан, 
• місце проживання, соціальне походження, мова, професія. 

Цей перелік не є вичерпним, адже з розвитком суспільних відносин можуть виникати нові ознаки дискримінації і соціум перестане бути безпечним місцем для життя та самовираження. 

Процес порівняння з негативним забарвленням, внаслідок якого одні особи, які є носіями захищених ознак, зазнають гіршого ставлення, порушення прав або утисків порівняно з людьми або групами, які не є носіями таких ознак, нерідко породжується соціальною стигматизацією – це коли негативне ставлення продиктоване невідповідністю вигаданим нормам. 

Подібне вирізнення призводить до невиправданого обмеження в користуванні своїми правами й свободами. Часто це позбавляє людей доступу навіть до загальнодоступних благ, відбирає відчуття безпеки та рівності. Такі люди зазнають осуду ще до того, як з ними почали взаємодіяти особисто. Дуже часто усталені стереотипи не мають нічого спільного з очевидною істиною, яка відкривається нам лише в момент особистої взаємодії з людиною, яка так не схожа на всіх, а можливо і на нас самих.

Безперечно, це не відповідає ані правовим нормам, ані етичним. Небезпека дискримінаційного ставлення у тому, що його можна зазнати скрізь: на роботі, у лікарні, у закладі освіти і навіть у правоохоронних установах. Неприпустимим є позбавлення особи доступу до медичної допомоги, до правосуддя, навчання чи роботи тільки у зв’язку із тим, що у неї інший колір шкіри чи національність. З-поміж іншого, дискримінація за ознакою статі також є перешкодою в реалізації прав людини. Адже усі ми від народження наділені природніми правами, наприклад, правом на життя, на  особисту свободу, повагу до гідності, освіту, працю, свободу думки та релігійних переконань. 

Найбільш несправедливим і небезпечним у дискримінації є те, що на наявність захищених ознак людина не може повпливати. До прикладу, неможливо повпливати на вік, стать або наявність інвалідності, так само і на колір шкіри, національність тощо.

Крім того, дискримінація призводить і до більш небезпечних проявів – мови ворожнечі та злочинів на ґрунті ненависті. Нетерпимість до осіб, яким притаманні захищені ознаки цілком може обернутися кримінальним правопорушенням. І тут уже йдеться про реальну небезпеку для життя і здоров’я, поряд із ускладненим доступом до користування своїми правами. Найважчим проявом такої нетерпимості є геноцид.

Слід відрізняти дискримінацію від особистого неприязного ставлення, яке опирається на особисті якості людини чи її дії.  Різниця між неприязним ставленням з особистих мотивів і дискримінацією за конкретною ознакою полягає в тому, що остання – ініціюється наявністю захищеної ознаки і саме цій ознаці надається ключове значення, а не людині. Натомість особисте неприязне ставлення може бути викликане внутрішніми характеристиками особи, які визначають її поведінку та відносини з оточуючими та не залежить від наявності ознак, захищених законом.

Дискримінація найчастіше спрямована проти вже стигматизованих груп: осіб з інвалідністю, трансгендерних людей, національних меншин, наприклад, ромів, а також людей із розумовими або інтелектуальними (ментальними) порушеннями. Стигма — це соціальна маргіналізація на основі певних ознак, що часто призводить до дискримінації. Дискримінація ж — це стигма, яка набуває форми реальної дії.

Дискримінація як явище існує в кількох формах: 

• пряма, непряма, 
• пособництво у дискримінації,
• підбурювання до дискримінації, 
• утиск.

Пряма дискримінація – безпосереднє обмеження або відмова у реалізації права через наявність однієї чи кількох захищених ознак.

Непряма дискримінація – нейтральні вимоги чи правила, які під час застосування погіршують становище осіб, які є носіями захищеної ознаки.

Пособництво у дискримінації – це свідоме сприяння інших осіб обмеженню прав та свобод людини, яка потрапила у ситуацію дискримінації.

Підбурювання до дискримінації – це висловлювання або ж дії, спрямовані на те, щоб інша особа вчинила дискримінацію.

Утиск – це погіршене ставлення до особи, яка є носієм захищеної ознаки, за якого вона обмежена у повноцінній реалізації своїх прав.

В якій би зі згаданих форм не існувала дискримінація – у всіх випадках це порушення прав та свобод. 

Прояви нетерпимості та дискримінаційного ставлення викликають страх, невпевненість, призводять до перешкоджання рівного доступу до суспільних благ та самореалізації людей, унеможливлюють здорову взаємодію, а разом з тим спільне творення цінностей та надбань.

Різноманітний досвід, культура та світосприйняття притаманні як різним народам, так і окремим людям взаємодоповнюють усталені підходи. Соціум отримує незрівнянно більше переваг від розмаїття досвідів, симбіозу світоглядів та культур, аніж від однобоких поглядів або «вікових» істин. 

На противагу дискримінації ми маємо заявити толерантне ставлення, розбудову інклюзивного середовища, терпимість до інших людей, думок, станів. Протидія та запобігання всім формам нетерпимості та дискримінації означає безпечне середовище, сприятливе для усіх суспільних груп, а надто для тих, хто не відповідає так званим загальноприйнятим нормам.  

Запобігання та протидія дискримінації – це робота соціуму в цілому, та кожного індивіда зокрема, адже лише спільні зусилля та взаємне прийняття й повага можуть стати основою ідеї «рівний-рівному».

Авторка: Олександра Боровик — правозахисниця, медіаторка; тренерка з питань запобігання та протидії дискримінації, злочинів на ґрунті ненависті та мови ворожнечі; тренерка з питань правового захисту постраждалих від домашнього насильства; авторка правових статей та консультацій.

Фото: ілюстративне

Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки спільного проєкту Європейського Союзу та Ради Європи «Підтримка впровадження європейських стандартів щодо боротьби з дискримінацією та прав національних меншин в Україні». Відповідальність за її зміст несуть виключно автори. Висловлені в ній думки жодним чином не можуть розглядатися як офіційна позиція Європейського Союзу чи Ради Європи. / This publication was produced with the financial support of the joint European Union and the Council of Europe project «Support for implementing European standards relating to anti-discrimination and rights of national minorities in Ukraine”. Its contents are the sole responsibility of the author(s). The views expressed herein can in no way be taken to reflect the official opinion of either the European Union or the Council of Europe».