Ксенофобія, або страх, презирство, а часто й ненависть до всього чужого та невідомого, існує з часу поділу людей на своїх і чужих. Можливо, колись це мало раціональне підґрунтя, адже поява «чужинця» не означала нічого приємного, а швидше тягла за собою насильство та хаос у постійній боротьбі за ресурси. Таке ставлення до незнайомців, ймовірно, мало на меті сприяти особистій та громадській безпеці. І це реальний приклад застарілого переконання, яке залишається з людьми й досі, не виконуючи своєї функції. Такі переконання є не лише недоцільними, а й руйнівними. Отже, чому ксенофобія приносить шкоду та як їй можна протидіяти.

Як розпізнати ксенофобію

Категоричне неприйняття чужої мови, культури, поведінки, манери взаємодії або способу життя у більш вужчому понятті означає дискримінацію за національно-культурними ознаками, тобто – ксенофобію. Як приклад можна навести несправедливе відношення до ромів. Вороже ставлення до культурних або національних особливостей представників інших народів породжує необґрунтоване обмеження їх у правах, цькування, відсторонення та соціальну ізоляцію, а в найгіршому випадку – створює підґрунтя для мови ворожнечі, злочинів на ґрунті ненависті, етнічні заворушення, терор та навіть війни й геноцид.

Відомі такі випадки етнічної нетерпимості, як знищення ромських таборів, розповсюдження друкованих матеріалів, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу; публічні погрози особам єврейської національності; умисні вбивства осіб ромської, азербайджанської національностей. Відповідно до положень Кримінального кодексу України вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату є обтяжуючою обставиною. В таких випадках обов’язково досліджувати мотиви злочину. Крім того, такі злочини завжди вчинені з умислу. Ксенофобія не виникає раптово, це завжди продукт стереотипів та негативних упереджень.

Ксенофобія, як і будь-який інший вид дискримінації, завдає шкоди як суспільству в цілому, так і окремим його учасникам. В контексті злочинів, вчинених з мотивів нетерпимості, в особливо уразливому становищі опиняються представники національних меншин. 

Законодавство України містить положення щодо неприпустимості дискримінації за будь-якими ознаками, зокрема, це закони «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про національні меншини (спільноти) в Україні». Вказані акти законодавства забороняють дискримінацію осіб, які належать до національних меншин (спільнот); встановлюють їх рівність перед законом та наділяють правом на рівний доступ до правового захисту.

Одним із ключових документів, що гарантують людині захист від дискримінації є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська Конвенція з прав людини), яка ратифікована Україною в 1997 році. ЄКПЛ забороняє дискримінацію за будь-якою із захищених ознак, у тому числі за ознакою раси, релігії, належності до національних меншин. У тому ж році Україною ратифікована Рамкова конвенція про захист національних меншин. Вказана Конвенція покликана сприяти рівності прав та недискримінації представників національних меншин та разом з цим створювати умови для збереження їхньої культури та ідентичності.

Чому ксенофобія шкідлива?

Шкода ксенофобії для суспільства полягає в зменшенні комунікацій між групами людей або окремими людьми. Відсутність здорової взаємодії послаблює або й зовсім руйнує солідарність в громаді, знижує шанси на взаємну допомогу при настанні кризових ситуацій. Здатність до взаємної підтримки – це показник безпечної, надійної спільноти, яка отримує  більше можливостей для розвитку й зростання її мешканців. Очевидно, що перешкодою прогресу є упереджене ставлення  та виключення національних меншин, спільнот із кола громади.

Ксенофобія та викликане нею неприйняття, чинять соціальний тиск на людей інших національностей, зменшують продуктивність людей та проявлення їх творчого потенціалу. Талановиті й активні люди втрачають шанс на самореалізацію в культурному середовищі, в бізнес-сфері, в інших професіях та заняттях у зв’язку із страхом осуду чи переслідування. Відтак громада втрачає набагато більше економічних ресурсів та вигідних можливостей, аніж отримує від відсторонення окремих осіб чи груп людей – носіїв відмінних соціально-культурних переконань.

Дискримінація за національно-культурними ознаками призводить до нерівного розподілу економічних благ всередині громади. Наприклад, відмова в прийомі на роботу, несправедлива оплата праці, звільнення, вимоги додаткових навичок, відмова реалізувати право на освіту тощо. Від перелічених обмежень певні групи населення можуть мати незрівнянно нижчий рівень достатку, а гірше майнове становище може підштовхнути до вчинення економічних правопорушень – крадіжок, вимагання та іншого насильства. 

Ксенофобія призводить до вчинення тяжких злочинів з мотивів нетерпимості. Це не сумісне із безпечним простором для життя та самовираження. Крім цього – така ворожість не відповідає засадам демократичного суспільства.  Упередження створюють ґрунт для розвитку радикальних  сил, що теж не сприяє безпеці, позаяк радикалізм відкидає будь-які компроміси. Соціум, в якому відсутні узгодженість, прийняття та взаємні поступки, де немає безпеки, ризикує перетворитись у вороже середовище не лише для етнічних груп чи меншин, а й для іншої частини населення в громаді. Постійна міграція та переміщення людей з країни в країну в силу різних причин – від збройних конфліктів до екологічних катастроф, вимагає культури толерантності та взаємоповаги, готовності інтегрувати приїжджих в приймаючі громади. Під час зростання переміщення людей боротьба з ксенофобією стає справою на рівні політики країн, а не лише окремих громад.

Країна, де відсутня боротьба з ксенофобією, як формою дискримінації втрачає міжнародний імідж. Особливо це відчутно на тлі всесвітньої глобалізації – процесу невпинної взаємодії країн світу у всіх сферах життя. Глобалізація веде до взаємної залежності людей, організацій, капіталів. Відбувається зближення культур, традицій; обмін досвідом та найкращими практиками в сфері різних галузей знань. 

Узагальнюючи негативний вплив ксенофобії на суспільство, варто виокремити ключові положення: відсутність довіри у громадському середовищі; втрати для культури та економіки; ґрунт для насильства та злочинів з мотивів ненависті; знищення демократичних цінностей; зниження міжнародного іміджу країни в цілому.

Чи можна зупинити ксенофобію

Дискримінацію можна подолати створенням рівних можливостей для всіх, в незалежності від культури, віросповідання, звичаїв, традицій та національності.

Боротьба з ксенофобією – виклик для всіх – від окремого громадянина до союзів держав. Найпершим інструментом в ефективній боротьбі з ксенофобією – є освіта, побудована навколо ідеї рівності та недискримінації. Освіта не повинна підтримувати застарілі стереотипи, натомість має виховувати розуміння того, що різноманіття – це сильний ресурс, а не загроза порядку. 

Не менш важливою у побудові безпечного, вільного від дискримінації середовища, є роль медіа. Засоби масової інформації здатні формувати громадську думку через повідомлення. Основним завданням ЗМІ у боротьбі із ксенофобією є пропагування  дружньої мови. Те, що транслюється, не повинно виражати дискримінаційні погляди та безпідставні узагальнення. Уникнення мови ворожнечі стосовно іноземців чи етнічних меншин, заборона агресивних, принизливих та дискримінаційних висловлювань – один із способів подолання ксенофобії на державному рівні. Неприпустимість закликів до розрізнення та дискримінації, в тому числі і за соціокультурними ознаками, врегульована законодавством України. До прикладу, Закон України «Про медіа» забороняє поширювати насильницькі заклики, висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків, розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою етнічного чи соціального походження, громадянства, національності, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, інвалідності.

Практичним механізмом подолання ксенофобії є дієвий правовий захист постраждалих від цього виду дискримінації. Реально діючі правові норми та компетентність працівників правоохоронних інституцій доповнюють боротьбу із наслідками ксенофобії. Судовий захист повинен бути спрямований не лише на ситуативний захист постраждалих, а й на уникнення протиправних дій в майбутньому. Відкритий судовий розгляд та розголос  подібних справ сприяє розумінню того, що ксенофобія є караним правопорушенням. Неприпустиме формальне ставлення працівників правоохоронних органів до злочинів на ґрунті ненависті, продиктованих ксенофобією чи іншими видами дискримінації. 

Постраждалі від дискримінації мають право звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з метою позасудового правового захисту. Уповноважений розглядає звернення та в межах своїх повноважень здійснює розгляд звернень громадян, що стосуються будь-якої з форм дискримінації, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами, а також юридичними та фізичними особами; здійснювати моніторингові візити, звертатися до суду тощо.

Як бачимо, подолати ксенофобію, як суспільне явище можна за допомогою діалогів за участю етнічних меншин, ближчих знайомств, об’єднання навколо однієї мети. На рівні громад це можуть бути дружні простори для спілкування, міжкультурні заходи, волонтерство, участь в роботі неурядових громадських організацій, соціальні ініціативи бізнесу. Ідея такого спілкування полягає в наданні людям різних соціально-культурних груп можливості спілкуватися та долати стереотипи, спираючись на власний досвід.

Однак, найважливішим кроком в подоланні ксенофобії, як і будь-якого іншого прояву дискримінації, є досконала система правових норм, яка забезпечує однозначне тлумачення термінів «ненависть» та «нетерпимість», якісну кваліфікацію злочинів на ґрунті ненависті, всебічний судовий розгляд.

Культура недискримінації та створення рівних можливостей для всіх знижує кількість правопорушень, що в свою чергу сприяє загальній безпеці та свободі самовираження, творенню спільних цінностей. Тому так важливо викорінювати стереотипи, які заміняють власний досвід та критичне мислення.

Авторка: Олександра Боровик — правозахисниця, медіаторка; тренерка з питань запобігання та протидії дискримінації, злочинів на ґрунті ненависті та мови ворожнечі; тренерка з питань правового захисту постраждалих від домашнього насильства; авторка правових статей та консультацій.

Фото: ілюстративне 

Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки спільного проєкту Європейського Союзу та Ради Європи «Підтримка впровадження європейських стандартів щодо боротьби з дискримінацією та прав національних меншин в Україні». Відповідальність за її зміст несуть виключно автори. Висловлені в ній думки жодним чином не можуть розглядатися як офіційна позиція Європейського Союзу чи Ради Європи. / This publication was produced with the financial support of the joint European Union and the Council of Europe project «Support for implementing European standards relating to anti-discrimination and rights of national minorities in Ukraine”. Its contents are the sole responsibility of the author(s). The views expressed herein can in no way be taken to reflect the official opinion of either the European Union or the Council of Europe».